Наведено результати аналізу літератури і власних досліджень щодо конституціонального підходу у вертеброневрології. Установлено, що такий підхід є актуальним і перспективним. Конституція людини — підґрунтя для уточнення особливостей розвитку і перебігу вертеброневрологічних синдромів, зокрема поширеного болю у шиї, попереку та спині в цілому. Це сприятиме підвищенню ефективності профілактики, лікування та реабілітації.

Ключові слова: конституція людини, соматотип, склад тіла, темперамент, вертеброневрологія, хребет, патогенез, перебіг, профілактика, лікування, реабілітація.

Мета — вивчити особливості динаміки неврологічного дефіциту та частоту розвитку ранньої летальності у хворих з гострим ішемічним інсультом залежно від алельного поліморфізму генів, які кодують велику мультифункціональну протеазу LMP2 (поліморфізм Arg60 → His) та α-6-субодиницю кіркової частини протеасоми PSMA6 (поліморфізм С-8 → G).
Матеріали і методи. Обстежено 102 пацієнтів (54 (52,9 %) чоловіків та 48 (47,1 %) жінок) з гострим ішемічним інсультом, середній вік яких на момент розвитку інсульту становив (70,4 ± 9,9) року. Контрольна група складалася з 92 осіб, порівнянних за основними демографічними показниками та чинниками ризику інсульту з хворими основної групи. Пацієнтам обох груп, крім загальноприйнятого клініко-неврологічного обстеження, визначали алельний поліморфізм генів LMP2 (Arg60 → His) та PSMA6 (C-8 → G) із застосуванням методики Real Time PCR у ДНК, виділеній з цільної крові, з використанням наборів NucleoSpin®Blood (США).
Результати. Вихідний неврологічний дефіцит у пацієнтів з мажорним гомозиготним та гетерозиготним варіантами поліморфізму гена LMP2 у середньому становив (11,9 ± 2,0) та (11,9 ± 2,5) бала відповідно. У хворих з мінорним гомозиготним варіантом поліморфізму зареєстровано дещо вираженіший неврологічний дефіцит — (12,6 ± 1,9) бала, різниця була недостовірною (р = 0,64). Вихідний неврологічний дефіцит у пацієнтів з мажорним гомозиготним варіантом гена PSMA6 у середньому становив (11,8 ± 2,3) бала, з гетерозиготним варіантом поліморфізму — (12,6 ± 1,8) бала, у хворих з мінорним гомозиготним варіантом поліморфізму — (12,3 ± 1,5) бала. Достовірної різниці щодо вихідного неврологічного дефіциту між хворими з різними варіантами алельного поліморфізму гена PSMA6 не встановлено (р = 0,40).
Висновки. Рання госпітальна летальність (упродовж перших двох тижнів після розвитку ішемічного інсульту) становила 20,6 %. У пацієнтів з мінорним варіантом алельного поліморфізму гена LMP2 зареєстровано більшу частоту летальних випадків (40 %). Серед пацієнтів з мінорним варіантом алельного поліморфізму гена PSMA6 летальних випадків не зареєстровано. Кращу динаміку відновлення неврологічних функцій спостерігали у пацієнтів з гетерозиготним алельним варіантом гена LMP2, достовірно гірше відновлення на 7-му (р = 0,003) та 14-ту (р = 0,0001) добу — у пацієнтів з мінорним гомозиготним варіантом гена LMP2. Відмінностей щодо динаміки неврологічного дефіциту між хворими з алельними варіантами гена PSMA6 не встановлено.

Ключові слова: ішемічний інсульт, алельний поліморфізм, ген LMP2, ген PSMA6, протеасомний протеоліз.

Мета — провести порівняльне дослідження ефективності та безпечності етодолаку (Етол Форт, Nobel) та диклофенаку в лікуванні синдрому болю в нижній частині спини у пацієнтів старших вікових груп.
Матеріали і методи. У відділенні клінічної фізіології і патології опорно-рухового апарату ДУ «Інститут геронтології ім. Д.Ф. Чеботарьова НАМН України» обстежено та проліковано 26 пацієнтів віком від 45 до 75 років (середній вік — (60,9 ± 7,7) року) з болем у нижній частині спини на тлі остеохондрозу попереково-крижового відділу хребта в стадії загострення. Методом простої рандомізації пацієнтів розподілено на дві групи по 13 осіб у кожній: в основній групі пацієнти отримували лікування етодолаком у дозі 400 мг двічі на добу, у групі порівняння — диклофенак у дозі 75 мг двічі на добу.
Результати. Доведено ефективність етодолаку щодо зменшення ступеня вираження вертебрального больового синдрому та поліпшення якості життя пацієнтів. Кількість та ступінь вираження побічних ефектів в обох групах не відрізнялися від описаних у літературі. Достовірне зниження інтенсивності больового синдрому та поліпшення функціональної активності спостерігали на 7-му добу лікування етодолаком.
Висновки. Ефективність етодолаку порівнянна з такою «стандарту» лікування больових синдромів — диклофенаку.

Ключові слова: біль у нижній частині спини, остеохондроз, лікування, етодолак.

Мета — вивчити концентрацію мозкового нейротрофічного фактора BDNF у плазмі крові пацієнтів з основними етіологічними типами легких когнітивних порушень (ЛКП) — нейродегенеративними (НЛКП) та субкортикальними судинними (ССЛКП), а також його динаміку на тлі застосування есциталопраму.
Матеріали і методи. В дослідження було залучено 21 хворого з НЛКП згідно з Mild Cognitive Impairment (MCI) due to Alzheimer`s Disease Workgroup criteria (2010), 22 пацієнтів із ССЛКП за критеріями G. B. Frisoni та співавт. (2002) та 16 осіб без когнітивних порушень. Пацієнти груп порівняння не відрізнялися за віком і належали до осіб похилого та старечого віку. Рівень BDNF у плазмі крові визначали методом ELISA усім пацієнтам, залученим у дослідження, на початку дослідження, а також 10 пацієнтам з НЛКП та 10 хворим із ССЛКП через 2 міс від початку терапії есциталопрамом у добовій дозі 10 мг. Клінічний протокол передбачав нейропсихологічне тестування (луріївські тести, MMSE та інші валідні підходи), психопатологічне дослідження (The Neuropsychiatric Inventory), неврологічний огляд, вивчення порушень активності у повсякденному житті (The Bristol Activities of Daily Living Scale).
Результати. Показано, що рівень BDNF у плазмі знижувався у групах НЛКП ((19950,67 ± 9678,80) пг/мл) та ССЛКП ((25939,55 ± 10410,46) пг/мл) відносно контролю ((31581,50 ± 8092,29) пг/мл). Зниження рівня BDNF найбільше корелювало зі ступенем вираження порушень пам’яті (r = 0,72, p < 0,05) та погіршенням загального бала MMSE (r = 0,49, p < 0,05) в групі НЛКП. Застосування есциталопраму сприяло підвищенню рівня BDNF у плазмі як у групі НЛКП ((26356,00 ± 8309,11) пг/мл), так і в групі ССЛКП ((30066,00 ± 10796,43) пг/мл), що супроводжувалося достовірним поліпшенням показників MMSE та зменшенням ступеня вираження психопатологічних порушень за Neuropsychiatric Inventory.
Висновки. Зниження концентрації BDNF у плазмі крові можна застосовувати для валідизації діагнозу НЛКП та ССЛКП, а її підвищення — як маркер ефективності терапії, що проводиться.

Ключові слова: мозковий нейротрофічний фактор BDNF, нейродегенеративне легке когнітивне порушення, субкортикальне судинне легке когнітивне порушення, есциталопрам.

Мета — вивчити мітохондріальний потенціал лейкоцитів, вміст внутрішньоклітинних активних форм кисню (АФК) та апоптоз лейкоцитів крові у гострий період ішемічного інсульту (ІІ).
Матеріали і методи. Обстежено 86 хворих з ІІ різних підтипів віком від 45 до 75 років. Визначали кількість лейкоцитів периферичної крові в стадії апоптозу (АNV+-клітини) та некрозу (PI+-клітини), лейкоцитів з підвищеним вмістом внутрішньоклітинних АФК (АФК+-клітини) та лейкоцитів зі зниженим рівнем потенціалу мітохондріальних мембран (Mito+-клітини) за допомогою проточного цитофлуориметра Epics XL.
Результати. Встановлено, що у гострий період ІІ усіх підтипів у 1-шу добу мають місце мітохондріальна дисфункція, внутрішньоклітинний оксидантний стрес, апоптоз та некроз лейкоцитів крові, що виявляється збільшенням кількості АNV+-, РІ+-, АФК+- та Мito+-клітин. На 7-му добу ІІ достовірно знижується вміст РІ+-, АФК+- та Мito+-клітин при атеротромботичному та гемодинамічному ІІ. При великих атеротромботичних та кардіоемболічних ІІ відзначено зростання мітохондріальної дисфункції (збільшення кількості Мito+- та АФК+-клітин) на 7-му добу та пов’язаних з нею процесів апоптозу та некрозу (підвищення вмісту АNV+- і РІ+-клітин). Виявлено кореляції між кількістю Мito+- та АNV+-, РІ+-, АФК+-клітин у 1-шу та на 7-му добу ІІ, а також між тяжкістю атеротромботичного ІІ та вмістом Мito+- і АNV+-клітин.
Висновки. Результати дослідження свідчать про важливу роль мітохондріальної дисфункції у патогенезі різних підтипів ІІ. Встановлено безпосередній вплив мітохондріальної дисфункції та мітохондрій-індукованого апоптозу на перебіг атеротромботичного ІІ у гострий період.

Ключові слова: гострий період ішемічного інсульту, апоптоз, некроз, активні форми кисню, мітохондрії.

Мета — визначити вміст у плазмі крові протизапального цитокіну інтерлейкіну (ІЛ)-10 у хворих з мозковим інсультом різного типу в гострий період для розробки методів лікування зазначеної патології.
Матеріали і методи. Обстежено 90 хворих у гострий період ішемічного, геморагічного та ішемічного інсульту з геморагічною трансформацією, а також 21 пацієнта групи порівняння (з дисциркуляторною енцефалопатією). Визначали рівень ІЛ-10 у плазмі крові у 1-шу і на 7-му —10-ту добу захворювання.
Результати. Установлено, що концентрація ІЛ-10 у 1-шу добу захворювання була достовірно вищою у хворих з мозковим інсультом, ніж у групі порівняння. На 7-му —10-ту добу цей показник знижувався у хворих з ішемічним та геморагічним інсультом і підвищувався у хворих з ішемічним інсультом з геморагічною трансформацією, при цьому він залишався вищим, ніж у групі порівняння.
Висновки. Рівень ІЛ-10 у всіх хворих незалежно від типу інсульту був вищим, ніж у групі порівняння. Вира­же­нішу протизапальну відповідь відзначено у хворих з геморагічним інсультом.

Ключові слова: ішемічний інсульт, геморагічний інсульт, ішемічний інсульт з геморагічною трансформацією, інтерлейкін-10.

Мета — вивчити вміст і співвідношення біогенних амінів у сироватці крові, встановити кореляційний зв’язок між їх рівнем та концентрацією 2,3-дифосфогліцерату (2,3-ДФГ) в еритроцитах пацієнтів молодого віку зі спондилогенною вертебробазилярною недостатністю (СВБН).
Матеріали і методи. Обстежено 65 пацієнтів (42 жінок, 23 чоловіків) молодого віку з виявами СВБН, які перебували на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні Харківської обласної клінічної лікарні. Вміст біогенних амінів визначали методом тонкошарової хроматографії, 2,3-ДФГ — методом спектрофотометрії.
Результати. Концентрація 2,3-ДФГ в еритроцитах пацієнтів із СВБН була підвищеною, причому максимально виражене збільшення зафіксовано у пацієнтів з вищим вмістом серотоніну. Встановлено тісний кореляційний зв’язок між рівнями 2,3-ДФГ і норадреналіну (r = –0,75 ± 0,03; р < 0,05), а також серотоніну (r = –0,83 ± 0,02; р < 0,05).
Висновки. Дисбаланс у катехоламінергічній системі й серотонінемія відіграють значну роль у розвитку гіпоксії при СВБН у пацієнтів молодого віку.

Ключові слова: спондилогенна вертебробазилярна недостатність, 2,3-дифосфогліцерат еритроцитів, біогенні аміни.

Мета — вивчити вплив індексу маси тіла (ІМТ) і тютюнокуріння на клінічні характеристики розсіяного склерозу (РС).
Матеріали і методи. Обстежено 242 (168 жінок та 74 чоловіків) жителів м. Івано-Франківська та Івано-Франківської області із достовірно підтвердженим діагнозом РС. Середній вік пацієнтів — (37,96 ± 0,67) року. Зібрано анамнез життя та захворювання, проведено клініко-неврологічне обстеження. Середній ступінь тяжкості стану за шкалою Expanded Disability Status Scale (EDSS) — (4,50 ± 0,08) бала. Група контролю в цьому дослідженні не була передбачена.
Результати. Установлено, що у хворих на РС незалежно від чинників ризику переважав ремітивно-рецидивний перебіг захворювання. Маса тіла при народженні та ІМТ у 18 років не впливають на вік початку РС. Хворі з вищим ІМТ у 20 років мали вищу ймовірність первинно-прогресивного типу РС. ІМТ у 20 років не впливає на вік дебюту та прогресування РС за шкалою EDSS. У групі хворих з ремітивно-рецидивним перебігом переважали пацієнти, які не курили, а у групі осіб із вторинно-прогресивним перебігом — курці. Перехід у вторинно-прогресивний перебіг відбувся у достовірно більшої кількості хворих з групи курців.
Висновки. Такі чинники ризику, як надлишкова маса тіла і тютюнокуріння, слід ураховувати при консультуванні пацієнтів з РС, оскільки вони асоціюються з активнішим перебігом РС. ІМТ у 20 років статистично достовірно вищий у пацієнтів з первинно-прогресивним типом перебігу.

Ключові слова: розсіяний склероз, етіологія, індекс маси тіла, куріння.

Мета — проаналізувати вплив еко­ло­го-по­пу­ляційних особливостей районів Волинської області на епіде­міо­логічні показники розсіяного склерозу (РС).
Матеріали і методи. У 2012 р. створено Волинський обласний реєстр пацієнтів з РС. Опрацьовано дані медичних карток амбулаторних хворих, які перебувають на обліку в центрі демієлінізувальних захворювань Волинської обласної клінічної лікарні, та звітні дані районних закладів охорони здоров’я  і поліклінік м. Луцька. Для аналізу взаємозв’язку між еколого-популяційними особливостями районів області та епідеміологічними показниками використовували дані екологічного паспорту Волинської області та статистичного щорічника головного управління статистики у Волинській області, щорічних довідників показників діяльності лікувально-профілактичних закладів Волинської області.
Результати. Визначено райони у Волинській області з найбільш несприятливими екологічними умовами та найбільшою поширеністю РС. Проведено аналіз впливу еколого-популяційних особливостей районів області на епідеміологічні показники РС (розподіл хворих за типом перебігу, віком початку захворювання, середній вік пацієнтів, гендерне співвідношення, тривалість періоду від початку захворювання до встановлення діагнозу РС).
Висновки. Несприятливі екологічні умови можуть бути чинником реалізації високої генетичної схильності до РС. Для збільшення ризику розвитку захворювання має значення поєднання еколого-популяційних чинників та генетичної схильності до РС. Доступність медичної допомоги також впливає на епідеміологічні показники. Співвідношення хворих жінок і чоловіків та розподіл хворих за типом перебігу РС не залежать від поширеності захворювання у районі та від його забрудненості.

Ключові слова: розсіяний склероз, несприятливі екологічні умови, епідеміологічні показники.

Мета — вивчити патогенетичне і клінічне значення автоантитіл, специфічних щодо основного білка мієліну (ОБМ) та гістону Н1, у розвитку нейропсихологічних порушень у хворих на розсіяний склероз (РС) та вплив цього показника на якість життя пацієнтів.
Матеріали і методи. Обстежено 55 хворих на РС чоловічої та жіночої статі різного віку з різним перебігом захворювання. Всім хворим проводили загальноклінічне, неврологічне дослідження, оцінювали когнітивний статус, а також ступінь вираження синдрому втоми, депресивної симптоматики та якість життя. У сироватці крові хворих на РС за допомогою імуноензимного аналізу визначали вміст антитіл, специфічних щодо ОБМ (ОБМ-АТ) та гістону Н1 ( гістон Н1-АТ).
Результати. Встановлено, що в сироватці крові хворих на РС наявні антитіла класу IgG зі спорідненістю щодо ОБМ та гістону Н1. Виявлено, що спорідненість автоантитіл до гістону Н1 значно вища порівняно зі спорідненістю цих зразків щодо ОБМ. Погіршення показників синдрому втоми та якості життя спостерігали при збільшенні як гістон Н1-АТ, так і ОБМ-АТ. Зростання рівня гістон Н1-АТ впливало на увагу, стан лобної дисфункції, здатність до концептуалізації у хворих на РС, ОБМ-АТ — на праксис.
Висновки. ОБМ-АТ та гістон Н1-АТ відіграють важливу роль у патогенезі РС та можуть бути маркерами його клінічного перебігу.

Ключові слова: розсіяний склероз, IgG, гістон Н1, основний білок мієліну.

Установлено, що на тлі терапії валацикловіром (Герпевал 500) незалежно від типу імунодефіциту нормалізується робота імунної системи, про що свідчать показники клітинної та гуморальної ланок. Препарат Герпевал 500 за критеріями ефективності та переносності є порівнянним з референтним валацикловіром. Обидва препарати мають високий профіль безпечності: всі пацієнти добре перенесли лікування, не відзначено будь-яких клінічно значущих побічних ефектів. Терапія валацикловіром зручна для пацієнтів, дає змогу підвищити якість життя і відновити соціальну активність.

Ключові слова: herpes zoster, етіотропна терапія, валацикловір, імунна система, ефективність, безпечність.

Гепатит С-вірусна інфекція та ризик розвитку деменції.

Діагностична точність ПЕТ-дослідження та функціональної МРТ при розладах свідомості: клінічне дослідження з валідацією отриманих даних.

Поширення фібриляції передсердь при внутрішньомозкових крововиливах.

Міастенія та ризик розвитку злоякісних новоутворень: популяційне дослідження випадок — контроль.

Висококалорійне зондове харчування у пацієнтів з бічним аміотрофічним склерозом: рандомізоване подвійне сліпе плацебоконтрольоване дослідження, II фаза.

Вплив швидкого зниження артеріального тиску на смертність та функціональну неспроможність серед пацієнтів з гострим ішемічним інсультом (рандомізоване клінічне дослідження CATIS).

Споживання овочів та фруктів і ризик розвитку інсульту. Метааналіз проспективних когортних досліджень.

Геомагнітні бурі можуть запускати розвиток інсульту: аналіз 6 великих популяційних досліджень в Європі, Австралії та Азії.

Недавно, вскоре после 84-го дня рождения, скончался удивительный для нашего времени человек — Герой Украины Борис Давидович Литвак. Он прожил жизнь простого скромного человека, официально работал тренером и организатором спорта в Одессе, но при жизни считался Совестью Одессы и был известен далеко за ее пределами, а знакомством с ним гордились и гордятся многие отечественные и зарубежные знаменитости. По приезде в Одессу к нему спешили в гости М. Жванецкий, С. Альтов, В. Хаит, А. Инин, Е. Евтушенко, К. Новикова, А. Ильф, Б. Ахмадулина, Э. Неизвестный, В. Спиваков, О. Окуджава, М. Швыдкой, Р. Карцев, В.  Шендерович, Р. Габриадзе, Ю. Рост, З. Гердт, Е. Камбурова и многие другие. Являясь образцом, достойным подражания, в отстаивании справедливости Борис Давидович прославился тем, что в последние десятилетия своей жизни озаботился судьбой детей с патологией головного мозга и успел сделать для них так много. Он построил комплекс зданий на улице Пушкинской, известный как «Дом с ангелом». На фронтоне одного из зданий простер над улицей громадные золотые крылья ангел, как бы оберегающий и защищающий всех входящих. А входят туда несчастные родители и дети с детским церебральным параличом.