У лекції висвітлено питання клінічної діагностики і систематизації дрижальних гіперкінезів. Обговорюється синдромальний диференційний діагноз тремору, принципи клінічного опису останнього, а також етіологічна класифікація тремтіння. Наведено основні клінічні характеристики тремору спокою, а також постурального та інтенційного тремтіння і перелік захворювань, при яких ці синдроми трапляються. Представлено критерії діагностики есенціального тремтіння, рубрального тремору, психогенного тремтіння та інших клінічних форм дрижальних гіперкінезів (дистонічний тремор, ритмічне кивання, ортостатичний тремор тощо). Коротко викладено сучасні уявлення про патогенез тремтіння. Детально описано існуючі терапевтичні підходи, які ґрунтуються на світовому досвіді.

Ключові слова: тремор спокою, постуральне тремтіння, інтенційний тремор, есенціальне тремтіння, посилений фізіологічний, дистонічний, нейропатичний, рубральний, психогенний тремор, лікування.

Наведено дані щодо клініко-інструментальних методів виявлення активності демієлінізувального процесу при розсіяному склерозі. Проаналізовано зміни, які реєструють на магнітно-резонансній томограмі у разі активного перебігу захворювання. Надано характеристику спектрів основних церебральних метаболітів головного мозку, які виявляють при магнітно-резонансному спектрографічному дослідженні у хворих на розсіяний склероз. Представлено основні лабораторні біомаркери активності демієлінізувального процесу при розсіяному склерозі.

Ключові слова: розсіяний склероз, активність демієлінізувального процесу, магнітно-резонансна томографія, спектри, біомаркери.

Мета — визначити основні клінічні детермінанти якості життя (ЯЖ) хворих на розсіяний склероз (РС).
Матеріали і методи. Обстежено 149 хворих на РС (58 чоловіків та 91 жінку). Середній вік хворих становив (36,26 ± 0,85) року, середня тривалість захворювання — (6,99 ± 0,43) року, середній бал за шкалою EDSS — 3,19 ± 1,35. Серед обстежених переважали хворі з рецидивно-ремітивним перебігом РС (75,84 %). Усім хворим проводили комплексне клініко-неврологічне обстеження, нейропсихологічне тестування та визначення ЯЖ за допомогою шкал-опитувальників.
Результати. У хворих на РС виявлено чітку закономірність до погіршення оцінки ЯЖ зі збільшенням рівня інвалідизації. Депресивні, тривожні розлади та когнітивні порушення негативно впливали як на фізичні, так і на психологічні компоненти ЯЖ пацієнтів з РС. Ступінь інвалідизації та вираженість депресії визначено як основні клінічні детермінанти ЯЖ хворих на РС.
Висновки. Результати аналізу ЯЖ хворих на РС залежно від основних клінічних характеристик свідчать про необхідність не лише оцінки рівня неврологічних порушень та ступеня інвалідизації, а й визначення психоемоційного і когнітивного статусу пацієнтів з РС під час комплексного клініко-неврологічного обстеження для поліпшення ЯЖ хворих.

Ключові слова: розсіяний склероз, якість життя.

Мета — вивчення ефективності протипаркінсонічних препаратів у групах пацієнтів з хворобою Паркінсона.
Матеріали і методи. Обстежено 205 хворих з ідіопатичною хворобою Паркінсона (140 чоловіків та 65 жінок) віком від 35 до 88 років (середній вік — 68,4 року). З дослідження було вилучено 20 хворих, які не отримували протипаркінсонічного лікування. З 185 хворих, яких залучили в дослідження, 129 отримували препарати леводопи в дозі від 200 до 2600 мг (середня доза — 741,1 мг), 53 — препарати леводопи разом з агоністами допаміну (дози леводопи — від 200 до 2000 мг, середня доза — 808,5 мг), 3 — агоністи допаміну без препаратів леводопи. При оцінці ефективності протипаркінсонічних препаратів ураховували як об’єктивні, так і суб’єктивні дані.
Результати. Протипаркінсонічні препарати були ефективнішими в групі хворих віком до 70 років, в групі хворих з більш раннім віком дебюту хвороби Паркінсона (до 60 років) і в групі хворих з тривалістю хвороби понад 10 років, в групах хворих з низьким ступенем тяжкості хвороби Паркінсона за шкалою UPDRS, I—III розділам UPDRS, модифікованою шкалою Hoehn—Yahr і шкалою повсякденної життєвої активності Schwab—England, а також у хворих з наявністю яскравих і живих сновидінь. Не виявлено відмінностей щодо ефективності протипаркінсонічних препаратів між групами чоловіків і жінок. Протипаркінсонічні препарати були менш ефективні в групах хворих з наявністю інтелектуальних порушень, падінь, застигання під час ходьби, порушення ковтання, запорів і слинотечі.
Висновки. Протипаркінсонічні препарати (леводопа, агоністи допаміну) були ефективні в усіх без винятку  пацієнтів з хворобою Паркінсона. 75,68 % хворих відзначали відмінний або добрий ефект протипаркінсонічних препаратів.

Ключові слова: хвороба Паркінсона, протипаркінсонічні препарати, ефективність, леводопа, агоністи допаміну.

Мета — дослідити особливості епідеміології та чинники ризику розвитку ішемічних інсультів у судинах вертебрально-базилярного басейну (ВББ).
Матеріали і методи. Проведено комплексне клініко-неврологічне та нейровізуалізаційне обстеження 104 пацієнтів (61 чоловіка та 43 жінок) віком від 32 до 84 років (середній вік — (61,2 ± 1,3) року) з ішемічним інсультом у різних судинних басейнах. Хворі були розподілені на дві групи: 1-ша — з ізольованим або поєднаним ішемічним інсультом у ВББ (n = 51), 2-га — з ішемічним інсультом у каротидному басейні (КБ) (n = 53). Середній вік пацієнтів 1-ї групи становив (58,9 ± 2,3) року, 2-ї — (63,1 ± 1,6) року (р < 0,05). Хворим проводили комп’ютерне та/або магнітно-резонансне томографічне дослідження головного мозку, триплексне допплерівське сканування, церебральну ангіографію, рентгенографію шийного відділу хребта. Для виявлення обізнаності пацієнтів із симптоматикою інсультів у КБ та ВББ використовували формалізований опитувальник.
Результати. Цукровий діабет частіше виявляли у хворих з ураженням задньоциркулярного басейну порівняно з каротидним (39 порівняно з 13 %, р < 0,05). Вірогідних відмінностей щодо інших чинників ризику, зокрема наявної гіпоплазії хребтової артерії та остеохондрозу шийного відділу хребта, між групами не виявлено. Рівень обізнаності пацієнтів з основними симптомами ураження ВББ становив 30 %, каротидного басейну — 70 %. Серед ішемічних інфарктів у ВББ частіше реєстрували ішемічний інфаркт дистальної території (55 % хворих), рідше — серединної (27 %) та проксимальної (18 %). У 35 (68,6 %) хворих виявили ізольовані ішемічні інфаркти, у 16 (31,4 %) — поєднані.
Висновки. Пацієнти з ішемічним інсультом у судинах ВББ були молодшими, у них частіше виявляли цукровий діабет, їхня госпіталізація відбувалася переважно у період і 12 год від появи первинних симптомів, на відміну від хворих з ураженням КБ. Ішемічні інсульти у проксимальному відділі ВББ були частіше атеротромботичного підтипу, у серединному відділі — атеротромботичного та лакунарного, у дистальному відділі — атеротромботичного та кардіоемболічного підтипів.

Ключові слова: ішемічний інсульт, вертебрально-базилярний басейн, гіпоплазія хребтової артерії, чинники ризику.

Мета — оцінити вплив тіоктової кислоти (Тіоктацид, MEDA) як антиоксиданта і метаболічного нейропротектора на клінічний перебіг та структурні зміни периферичного нерва у хворих на цукровий діабет (ЦД) 2 типу.
Матеріали і методи. Проведено проспективне відкрите порівняльне дослідження, в яке залучено 52 пацієнтів з ЦД 2 типу. Критерії залучення в дослідження: тривалість ЦД 2 типу понад рік; вік від 25 до 70 років включно; підтвердження клінічного діагнозу діабетичної полінейропатії (ДПН). Пацієнтів розподілили на дві групи. Перша група — 30 пацієнтів, які отримували тіоктову кислоту (Тіоктацид Т) у дозі 600 мг/добу внутрішньовенно краплинно на 200 мл фізіологічного розчину впродовж 10 днів на тлі базисної терапії з подальшим переходом на таблетовану форму (Тіоктацид HR) у тій самій дозі; друга група (порівняння) — 22 пацієнти, яким не призначали Тіоктацид. Групи були порівнянні за середнім віком і співвідношенням статей. При оцінці ДПН ураховували скарги і анамнез пацієнтів, неврологічний статус, результати лабораторних тестів (клінічний і біохімічний аналіз крові, клінічний аналіз сечі, ліпідограма, глікозильований гемоглобін) та інструментальних методів дослідження (електрокардіографія, реовазографія, електроміографія) у першу добу після госпіталізації, на 10, 30 і 90-ту добу після виписки. Проводили оцінку стану за опитувальником Вейна, шкалами TSS (Тotal Symptom Score) і NIS-LL (Neuropathy Impairment Score of lower limbs). Функціональний стан периферичних нервів (правого і лівого малогомілкового та великогомілкового) оцінювали методом стимуляційної електроміографії. Аналізували Н-рефлекс, швидкість поширення збудження, амплітуду М-відповіді в дистальних і проксимальних відділах, дистальну та проксимальну латенцію. Для визначення рівня активності симпатичної і парасимпатичної вегетативної нервової системи використали варіаційну пульсометрію.
Результати. Відзначено високу ефективність і безпечність препарату тіоктової кислоти в лікуванні ДПН. Під впливом препарату нормалізувався симпато-парасимпатичний баланс організму, поліпшувалися електрофізіологічні показники нервової провідності (за даними електроміографії). Виявлено помірний гіполіпідемічний ефект.
Висновки. Основні переваги ін’єкційної форми трометамолової солі тіоктової кислоти — безболісність при введенні і можливість внутрішньовенного введення в нерозведеному вигляді. Пероральна форма препарату є формою HR (швидкого вивільнення), що забезпечує швидку та оптимальну абсорбцію і, відповідно, вираженіший вплив на симптоми нейропатії порівняно з іншими формами тіоктової кислоти. Препарат виявляє помірний гіполіпідемічний ефект у пацієнтів з початково підвищеними показниками ліпідного обміну. Цей препарат може бути рекомендований для застосування в усіх пацієнтів з ЦД.

Ключові слова: тіоктова кислота, периферичний нерв, цукровий діабет, діабетична полінейропатія.

Мета — виявити основні нейровізуалізаційні особливості аномалій інтрацеребральних (ІЦА) і прецеребральних артерій (ПЦА) у пацієнтів з мозковим ішемічним інсультом (ІІ).
Матеріали і методи. Обстежено 107 пацієнтів віком від 34 до 59 років з установленим діагнозом ІІ. Усім пацієнтам проведено клініко-неврологічне, клініко-лабораторне та клініко-інструментальне обстеження.
Результати. Аномалії розвитку церебральних артерій виявлено у 72 % хворих з ІІ. У всіх пацієнтів зареєстровано такі аномалії ІЦА: повна задня трифуркація правої і лівої внутрішньої сонної артерії (ВСА), передня трифуркація правої ВСА, гіпоплазія правої задньої мозкової артерії (ЗМА) і двостороння гіпоплазія ЗМА, аплазія задньої сполучної артерії і лівої передньої мозкової артерії, гіпоплазія і аплазія передньої сполучної артерії. При обстеженні ПЦА встановлено їх ураження у 83,1 % хворих: патологічна звивистість ВСА (S-подібна, петльоподібна, С-подібна звивистість, гіпоплазія хребетної артерії (ХА), аплазія правої ХА. Комбінацію аномалій ІЦА і ПЦА виявлено у 45,5 % пацієнтів.
Висновки. Встановлено основні варіанти аномалій церебральних артерій. Виявлено значну роль гіпоплазії правої ЗМА, аплазії задньої сполучної, лівої передньої мозкової і передньої сполучної артерії, а також патологічної S-подібної звивистості внутрішньої сонної, гіпоплазії ХА та їх комбінацій у розвитку гострої недостатності мозкового кровообігу в осіб переважно молодого віку.

Ключові слова: ішемічний інсульт, магнітно-резонансна ангіографія, аномалії інтрацеребральних і прецеребральних артерій.

Мета — оцінити ефективність застосування Нейромідину в комплексному лікуванні когнітивних та емоційно-особистісних порушень у хворих на діабетичну енцефалопатію (ДЕ).
Матеріали і методи. Обстежено 62 пацієнтів з ДЕ. Хворі 1-ї групи (27 осіб) отримували стандартне лікування ДЕ, 2-ї групи (35) — на тлі стандартного лікування отримували Нейромідин по 60 мг/добу впродовж 8 тиж. Для встановлення особливостей когнітивних функцій використовували тест MMSE (Mini-Mental State Examination), методики оцінки уваги за таблицею Шульте в модифікації Горбова та пам’яті — за допомогою тесту на запам’ятовування 10 слів, для оцінки особистісної та реактивної тривожності — шкалу Спілбергера—Ханіна, депресивних розладів — шкалу Бека.
Результати. У хворих обох груп після лікування вірогідно збільшувався загальний бал тесту MMSE, більше — у пацієнтів, яким призначали Нейромідин (на 11,2 %, p < 0,001). Найбільш статистично значущі зміни встановлено за субтестами дослідження уваги та пам’яті (збільшення досліджуваних показників на 21,7 та 29,9 % відповідно; р < 0,05). У 2-й групі відзначено збільшення швидкості сенсомоторних реакцій та показників як короткочасної, так і тривалої пам’яті. Призначення Нейромідину сприяло суттєвішому, ніж у групі порівняння, зниженню показників реактивної тривожності за шкалою Спілбергера—Ханіна (на 7,4 %, р < 0,01) та депресії за шкалою Бека (на 10,1 %, р < 0,001). Сприятливий вплив Нейромідину на когнітивні функції та емоційно-особистісні реакції хворих зумовлений, з одного боку, блокадою калієвої проникності мембран, з другого — зворотним інгібуванням холінестерази.
Висновки. Застосування у комплексному лікуванні хворих на ДЕ Нейромідину сприяє усуненню когнітивного дефіциту з вірогідним зростанням загального бала тесту MMSE, поліпшенню когнітивних функцій за рахунок збільшення швидкості сенсомоторних реакцій, концентрації уваги, оптимізації показників як короткочасної, так і тривалої пам’яті, зменшенню ступеня емоційно-особистісних розладів за рахунок зниження показників реактивної тривожності та депресії.

Ключові слова: діабетична енцефалопатія, когнітивні функції, Нейромідин.

Мета — вивчити рівень якості життя (ЯЖ) осіб небезпечних професій, визначити клініко-психопатологічні чинники, які впливають на ЯЖ у них, створити систему допомоги цій категорії осіб у межах біопсихосоціальної парадигми.
Матеріали і методи. Обстежено 534 працівників небезпечних видів професій, з них 354 пацієнтів було відібрано в наше дослідження за критеріями залучення (278 гірників і 76 машиністів та їхніх помічників). Усі обстежені були чоловічої статі, середній вік — (37,3 ± 1,7) року. Усім пацієнтам проводили клініко-психопатологічне, психодіагностичне, клініко-анамнестичне обстеження, оцінювали рівень ЯЖ за допомогою шкал, збирали інформацію за допомогою «Карти обстеження пацієнта із підвищеним ризиком саморуйнівної поведінки».
Результати. В осіб небезпечних видів професій визначено переважно низький рівень ЯЖ. Нами виділено статичні та динамічні складові ЯЖ, впливаючи на які вдавалося досягти поліпшення ЯЖ. Визначено клініко-психопатологічні чинники, які впливали на ЯЖ осіб небезпечних видів професій. Пацієнтам проводили комплексну терапію: фармакотерапію в гострий період та індивідуальну і групову психотерапію в подальшому, що поліпшувало рівень ЯЖ пацієнтів.
Висновки. Встановлено, що рівень ЯЖ осіб небезпечних видів професій низький. У структурі ЯЖ виділено динамічні та статичні складові. Істотних змін рівня ЯЖ за короткий проміжок часу досягнуто за рахунок впливу на динамічні складові ЯЖ, а подальша робота над статичними складовими ЯЖ сприяла більш тривалому та стабільному поліпшенню стану пацієнтів. Виділено клініко-психопатологічні чинники, які впливали на ЯЖ (благополуччя, настрій, самообслуговування і незалежність у діях, працездатність і загальне сприйняття ЯЖ, соціоемоційна, громадська і службова підтримка, самореалізація і духовна реалізація), впливаючи на які, можна поліпшувати ЯЖ зазначеної категорії пацієнтів.

Ключові слова: особи небезпечних видів професій, якість життя, чинники, які впливають на якість життя.

Висвітлено питання діагностики і лікування тривожних розладів. Подано детальну характеристику груп лікарських препаратів, які застосовують при їх лікуванні. Обґрунтовано раціональний вибір препаратів залежно від виду тривожного розладу.

Ключові слова: тривожні розлади, симптоми, лікування.

Наведено власний досвід лікування 10 хворих зі спінальною лікворною фістулою, розташованою на дуральному вивороті сегментарного корінця в грудному і поперековому відділах хребта. Хворим виконано відкрите мікрохірургічне втручання, місце фістули ушито і заклеєно. Після операції спостерігали значне поліпшення: зникнення головного болю, повний регрес неврологічної симптоматики у всіх хворих. Спонтанні лікворні фістули можуть бути причиною внутрішньочерепної гіпотензії. Оптимальний метод лікування для таких хворих — відкрите мікрохірургічне виключення фістули.

Ключові слова: лікворна гіпотензія, фістула, хірургічне лікування.

Мета — оцінити ефективність перорального і парентерального способів введення вітамінів групи В у комплексному лікуванні хворих з вертеброгенним больовим синдромом попереково-крижового відділу хребта.
Матеріали і методи. Проведено клініко-неврологічне обстеження 99 хворих (60 жінок, 39 чоловіків) віком від 29 до 63 років з дискогенними радикулопатіями попереково-крижового відділу хребта на тлі остеохондрозу. Хворих методом випадкового відбору розподілено на три групи. Пацієнти 1-ї групи з лікувальною метою отримували Нейровітан по 1 таблетці 4 рази на добу в комплексі з іншими патогенетично обґрунтованими препаратами (анальгетики, міорелаксанти, нестероїдні протизапальні, протинабрякові, антигістамінні). Пацієнтам 2-ї групи разом з традиційною терапією застосовували парентерально вітаміни групи В (В1 — 50 мг, В6 — 50 мг, В12 — 1 мг). Хворі 3-ї групи разом зі стандартною терапією отримували комплексний ін’єкційний препарат, який містив вітаміни В1 (100 мг), В6 (100 мг), В12 (100 мкг) внутрішньом’язово 1 раз на добу протягом 6 днів з подальшим призначенням таблетованого препарату по 1 таблетці 2 рази на добу.
Результати. Встановлено ефективність застосування комплексного полівітамінного препарату Нейровітану в лікуванні дискогенних радикулопатій, зумовлених дегенеративно-дистрофічними змінами поперекового відділу хребта. Показано відсутність достовірних переваг введення парентеральних форм вітамінів групи В порівняно з таблетованими.
Висновки. Кількісний та якісний склад препарату Нейровітан, неінвазивний пероральний спосіб застосування роблять його привабливим для комплексного лікування вертеброгенних радикулопатій при остеохондрозі поперекового відділу хребта.

Ключові слова: вертеброгенні радикулопатії попереково-крижового відділу хребта, Нейровітан, вітаміни групи В.

Применение холина альфосцерата на восстановительном этапе лечения ишемического инсульта
Профессор Т.С. Мищенко

Опыт применения Глиатилина в клинической неврологии
Академик РАМН, профессор А.А. Скоромец

Коррекция холинергической недостаточности у пациентов с когнитивными нарушениями
Профессор Е.А. Статинова

Дисфункция центральных холинергических систем при старении и инсульте
Член-корреспондент НАМН Украины, профессор С.М. Кузнецова

Прага з її багатою історією, величними старовинними палацами та соборами також є діловим містом. Щорічно десятки наукових конференцій, які проводять у Празі, збирають вчених та дослідників з усього світу.
Черговий конгрес Європейського неврологічного товариства (ENS) відбувся у Празі 9—12 червня 2012 р. Загальна кількість учасників — 2958 (найбільшою кількістю учасників була представлена Німеччина — 521). З 805 доповідей 129 були присвячені цереброваскулярним захворюванням, 126 — клінічним аспектам розсіяного склерозу, 51 — нейровізуалізації, 45 — деменції/розладам вищих мозкових функцій.

Рестенозування після стентування чи ендартеректомії сонних артерій: вторинний аналіз рандомізованого контрольованого дослідження CREST

Оцінка наявності вогнищ ураження спинного мозку в пацієнтів з клінічним ізольованим синдромом щодо трансформації у розсіяний склероз

Антигелікобактерна терапія та ризик розвитку хвороби Паркінсона в Данії

Провокаційні чинники розриву інтракраніальних аневризм залежно від характеристики пацієнтів та аневризм

Рандомізоване контрольоване дослідження порівняння застосування внутрішньовенного імуноглобуліну та внутрішньовенного метилпреднізолону при хронічній демієлінізувальній полірадикулонейропатії

Pізні незалежні чинники ризику розвитку ішемічного інсульту та інфаркту міокарда у пацієнтів молодого віку