Інсульт є вік-залежним захворюванням, тому зазвичай розвивається на тлі існуючої соматичної патології, яка може впливати на його перебіг, ступінь відновлення неврологічних функцій, ефективність і швидкість реабілітації, що зумовлює зростання прямих і непрямих витрат на лікування та утримання хворих, які перенесли інсульт. У статті розглянуто результати досліджень останніх років щодо зв’язку коморбідності з ризиком і наслідками гострих порушень мозкового кровообігу, наведено їх клінічне і патофізіологічне обґрунтування.

Ключові слова: соматична патологія, мозковий інсульт, ризик, перебіг, наслідки.

Хвороба Паркінсона (ХП) є залежним від віку нейродегенеративним захворюванням, яке уражує 1—2 % осіб віком понад 60 років. Через постаріння популяції в найближчі десятиріччя очікують прогресивне збільшення захворюваності на ХП. У статті наведено сучасні дані щодо лікування ХП із застосуванням агоністів допамінових рецепторів, спектр препаратів, дозволених для клінічного використання, дані порівняльних метааналізів з характеристикою ролі окремих препаратів та можливостей їхнього терапевтичного впливу на різних етапах розвитку ХП, інформацію щодо групових та індивідуальних побічних явищ препаратів у порівняльному аспекті.

Ключові слова: хвороба Паркінсона, лікування, агоністи допамінових рецепторів.

Лекцію присвячено одному з видів головного болю — мігрені, на яку, за даними різних авторів, страждає 12—15 % населення планети. Розглянуто епідеміологію, патогенез, основні клінічні форми мігрені та сучасні напрями її лікування.

Ключові слова: мігрень, форми мігрені, фази мігренозного нападу, сучасні напрями лікування.

Мета — вдосконалити діагностику рухових порушень у хворих зі спондилогенною шийною мієлопатією (СШМ) за допомогою транскраніальної магнітної стимуляції (ТМС).
Матеріали і методи. У 160 пацієнтів зі СШМ з переважним ураженням на рівні сегментів С4—С5, C5—C6, C6—C7 проведено нейрофізіологічні (НФ) дослідження функції сегментарних та провідникових структур спинного мозку за допомогою електронейроміографії (ЕНМГ), ТМС. 40 пацієнтів зі СШМ отримали хірургічне лікування, 120 — медикаментозне та фізіотерапевтичне. Вік хворих — від 31 до 76 років. Контрольну групу становили 30 здорових осіб віком від 22 до 55 років.
Результати. Рівень часткової компресії спинного мозку визначали, зіставляючи дані дослідження неврологічного статусу і магнітно-резонансної томографії (МРТ) шийного відділу. У хворих на СШМ виявлено вірогідні зміни НФ-показників, а саме: подовження латентності кіркових викликаних моторних потенціалів (ВМП) — у 134 (83,7 %) пацієнтів; збільшення часу центрального моторного проведення (ЧЦМП) — у 96 (60 %). Найбільші зміни НФ показників зафіксовано в групі оперованих хворих (p < 0,05). Показники ТМС при СШМ мали діагностичну чутливість в межах 73—96 % (відносно даних МРТ та неврологічного статусу), специфічність — 50—74 %, діагностичну ефективність — 82,3 % ЧЦМП, 82,4 % латентний період кіркових ВМП з м’язів верхніх кінцівок. Статистична оцінка параметрів ТМС при СШМ (р < 0,005) дає підстави рекомендувати використання показників ТМС як високоінформативних щодо об’єктивізації ступеня рухових провідникових порушень у хворих зі СШМ.
Висновки. Застосування ТМС істотно підвищує ефективність діагностики провідникових рухових порушень у хворих зі СШМ. Цей метод має високу чутливість і специфічність щодо виявлення порушень проведення по кірково-спінальних шляхах і може бути використаний для нейромоніторингу спінальних функцій на етапах лікування СШМ.

Ключові слова: спондилогенна шийна мієлопатія, діагностика, викликані моторні потенціали, транскраніальна магнітна стимуляція, час центрального моторного проведення.

Мета — вивчити зміни спонтанної та викликаної біоелектричної активності головного мозку у хворих на цукровий діабет (ЦД) 2 типу.
Матеріали і методи. У 112 хворих на ЦД 2 типу (вік — від 35 до 65 років, середній вік — (55,2 ± 4,8) року) виконано електроенцефалографію та вивчено зорові викликані потенціали (ЗВП). Контрольну групу становили 40 осіб без ЦД. Проведено визначення типу електроенцефалограми за Жирмунською, оцінено латентні періоди та амплітуду ЗВП.
Результати. У хворих на ЦД домінують патологічні типи електроенцефалограми — десинхронний, дезорганізований, грубо дезорганізований. Спостерігали значне посилення повільно-хвильової активності, подовження латентних періодів пізніх компонентів ЗВП, а також зменшення амплітуди всіх компонентів.
Висновки. У хворих на ЦД розвиваються значні нейродинамічні розлади. Це може свідчити про порушення зв’язків корково-підкоркового характеру.

Ключові слова: цукровий діабет, електроенцефалографія, зорові викликані потенціали, нейродинамічні порушення.

Мета — оцінити частоту розвитку синдрому апное сну та кардіореспіраторних взаємозв'язків у хворих на діабетичну енцефалопатію (ДЕ).
Матеріали і методи. Обстежено 106 хворих на цукровий діабет (ЦД): 26 — із синдромом вегетативної дистонії, 42 — з ДЕ I стадії, 38 — з ДЕ II стадії. Всім хворим проведено клінічне обстеження, добове моніторування та реєстрацію параметрів ЕКГ і пневмограми, дослідження варіабельності ритму серця (ВРС), оцінку стану кардіореспіраторної синхронізації, патерну акустичних стовбурових викликаних потенціалів (АСВП) головного мозку.
Результати. У хворих на ДЕ виявлено кореляційні взаємозв’язки між показниками ВРС та параметрами АСВП, а також кількістю і тривалістю епізодів апное та гіпопное сну й індексом маси тіла, тривалістю епізодів апное та гіпопное і показниками ВРС, параметрами АСВП.
Висновки. Синдром апное та гіпопное сну спостерігають у 23,8 % хворих на ДЕ I стадії та у 39,5 % хворих на ДЕ II стадії. Одним із чинників, який впливає на порушення дихання під час сну у хворих на ДЕ, є розлад центральної регуляції акту дихання, який вважають однією з ранніх ознак цереброваскулярних порушень. Виявлено кореляційні зв’язки між тривалістю епізодів апное та гіпопное сну і метаболічними розладами внаслідок ЦД.

Ключові слова: цукровий діабет, діабетична енцефалопатія, синдром апное сну.

Мета — вивчити вплив метаболічного синдрому (МС) на виникнення та перебіг гострих порушень мозкового кровообігу (ГПМК).
Матеріали і методи. Обстежено 102 хворих віком від 40 до 68 років з ГПМК, які перебували на лікуванні в неврологічному відділенні МКЛ № 9 м. Києва. Основну групу становили 88 пацієнтів з ГПМК та МС, контрольну — 14 хворих з ГПМК (кардіоемболічний і атеротромботичний інсульт) без надлишкової маси тіла, цукрового діабету та порушення толерантності до глюкози. Здійснено клініко-неврологічне обстеження. Ступінь неврологічних розладів оцінювали за допомогою шкали NIHSS. Також проведено магнітно-резонансну томографію (МРТ) головного мозку для визначення розміру ішемічного вогнища, кількості кіст, розмірів бокових шлуночків, конвекситальних борозен.
Результати. Визначено основні клініко-неврологічні синдроми у хворих з церебральним інсультом та МС. Установлено, що найчастіше трапляються пірамідний, вестибуло-атактичний та психопатологічний синдроми. Когнітивні зміни і депресивні епізоди мали легкий та помірний ступінь тяжкості. У більшості випадків на томограмі, крім головного вогнища, спостерігали лейкоареоз та лакунарні інфаркти, що свідчило про безсимптомний перебіг дисциркуляторної енцефалопатії у хворих з МС. Такий безсимптомний перебіг протягом 7—10 років передував розвитку інсульту на відміну від хворих без ознак МС. Виявлено ознаки інсулінорезистентності, дисліпідемії, порушення толерантності до глюкози, ожиріння. Інсульт у хворих з МС часто поєднувався з ураженням серця, нирок і супроводжувався більш швидким прогресуванням неврологічних змін та розвитком когнітивного дефіциту.
Висновки. Отримані дані свідчать, що МС можна розглядати як предиктор несприятливих наслідків ішемічного інсульту через швидший розвиток ознак атеросклерозу у хворих з МС порівняно з хворими, які перенесли ГПМК, але не мали ознак МС. Тривалий час церебральні зміни не виявляють при звичайному огляді, але можна стверджувати, що цей період значно коротший, ніж у хворих з церебральною дисциркуляцією, які мають менші відхилення від норми показників артеріального тиску, рівня глюкози в крові, ліпідограми, реологічних властивостей крові та маси тіла.

Ключові слова: інсульт, метаболічний синдром, енцефалопатія.

Мета — поліпшити ефективність і безпечність медикаментозного впливу на стан центральної та церебральної гемодинаміки при ішемічному інсульті.
Матеріали і методи. Обстежено 76 хворих у гострий період ішемічного інсульту з артеріальною гіпертензією, 37 з них отримували блокатор кальцієвих каналів пролонгованої дії Тіазак. На 1-шу—2-гу та на 18—19-ту добу інсульту хворим проводили транскраніальну допплерографію (Multigon 500 M) та визначали ступінь порушень неврологічних функцій. За отриманими показниками оцінювали ефективність впливу блокатора кальцієвих каналів на центральну та церебральну гемодинаміку.
Результати. Застосування дилтіазему пролонгованої дії не спричинює ускладнень серцевої патології у хворих з ішемічним інсультом та артеріальною гіпертензією. Після лікування цільового рівня артеріального тиску (менше ніж 140/90 мм рт. ст.) досягнуто у 91,7 % пацієнтів. Показники лінійної систолічної швидкості кровотоку та циркуляторного опору переважно знижувалися.
Висновки. Застосування дилтіазему пролонгованої дії сприяє достовірному зниженню систолічного та діастолічного артеріального тиску і дає змогу досягти його цільового рівня упродовж 3 тиж перебування в стаціонарі більш ніж у 90 % хворих. Під впливом лікування показники церебральної гемодинаміки наближаються до рівня здорових осіб, максимальний ефект препарату виявлено в осіб з початково високими показниками лінійної систолічної швидкості кровотоку.

Ключові слова: ішемічний інсульт, артеріальна гіпертензія, церебральна гемодинаміка, блокатори кальцієвих каналів.

Мета — виявити й вивчити взаємозв’язок нейропсихологічних синдромів і психовегетативних розладів при міжпівкульній функціональній асиметрії мозку.
Матеріали і методи. Вищі психічні функції вивчено в 78 хворих. У 57 був церебральний інсульт півкульної локалізації (у 39 — правопівкульний, у 18 — лівопівкульний), у 21 — гіпертонічна хвороба без симптомів вогнищевого ураження головного мозку. Застосовано нейропсихологічні тести для дослідження різних видів праксису, зорового і слухового гнозису, різних аспектів функції пам’яті, мови, оптикопросторової діяльності, нейропсихологічний метод синдромного аналізу за О.Р. Лурія.
Результати. 18 (31,6 %) пацієнтам з лівопівкульними ураженнями були властиві постійна напруженість, настороженість, мобілізованість, важке переживання свого стану і прагнення до його компенсації, дифузне зниження пам’яті, звуження кола інтересів, астенізація, легкодухість. При локалізації вогнища в правій півкулі нейропсихологічні порушення виявлені у 39 (68,4 %) хворих. Це були пасивність, некритичність, відсутність мобілізації, сенсогностичні феномени. Відзначено зв’язок нейропсихологічних порушень з анозогнозією. Особливостями психовегетативних розладів є превалювання тривожності у 16 (28,1 %) хворих з ураженням лівої півкулі й переважанням вегетативної симпатикотонії, а при ураженні правої півкулі — превалювання депресивного фону з елементами конфабуляції у 36 (63,2 %) пацієнтів.
Висновки. Встановлено достовірні порушення динамічного, конструктивного й ідеомоторного праксису, зорового і предметного, слухомовленнєвої та зорової пам’яті, сенсорної інтеграції, які не мали системного характеру. Результати дослідження свідчать про існування тісного взаємозв’язку виявлених нейропсихологічних синдромів і психовегетативних розладів при міжпівкульній функціональній асиметрії мозку.

Ключові слова: нейропсихологія, когнітивні функції.

Мета — поліпшити результати лікування хворих з ювенільною ангіофібромою шляхом розробки нових підходів до лікування з використанням ендоваскулярної методики їх емболізації.
Матеріали і методи. Проаналізовано результати терапевтичної емболізації ювенільних ангіофібром у 24 хворих, які були прооперовані ендоваскулярно в період з 2002 до 2011 р. Вік хворих — від 10 до 19 років (середній вік — 14 років). Чоловіків було 23 (95,8 %). Основним методом дослідження для визначення показань до ендоваскулярної емболізації була селективна ангіографія за Сельдингером. Емболізацію проводили на тлі системної гепаринізації. Після емболізації хворих направляли до оториноларинголога для подальшого спостереження та лікування.
Результати. У 24 хворих проведено 25 операцій. У одного пацієнта ефективної емболізації було досягнуто при повторній операції. У 20 (83,3 %) випадках досягнуто тотальної деваскуляризації пухлини, у 4 (16,7 %) — субтотальної. Основним показанням для доопераційної емболізації є зменшення втрати крові під час хірургічного видалення пухлини.
Висновки. Селективна ангіографія підтверджує діагноз ювенільної ангіофіброми і є основним методом діагностики цього виду пухлин. Комп’ютерна та магнітно-резонансна томографія допомагає визначити тип і поширеність пухлини. Терапевтична ендоваскулярна емболізація є необхідним етапом лікування ювенільної ангіофіброми.

Ключові слова: ювенільна ангіофіброма, ендоваскулярна операція, терапевтична емболізація.

Мета — з'ясувати особливості структури кавернозних мальформацій, розробити техніку їх хірургічного лікування, провести аналіз результатів лікування.
Матеріали і методи. Вивчено динаміку розвитку захворювання у 449 прооперованих хворих і 52 пацієнтів, у яких застосовували консервативне лікування. Ретроспективний аналіз результатів обстеження і лікування проведено в двох групах хворих: у 36 хворих з кавернозними мальформаціями здійснено відкриті оперативні втручання, 52 хворих проліковані консервативно. Проаналізовано клінічні вияви, дані радіологічних досліджень, результати хірургічного, променевого та консервативного лікування. Враховували операційні знахідки, дані гістологічних досліджень видалених мальформацій.
Результати. Клінічні, радіологічні та гістологічні зіставлення різних видів екстрадуральних та інтрадуральних кавернозних мальформацій підтвердили їхню єдину патологічну суть. Серед мальформацій виділено ті, які розміщені в спинному мозку, інтрадурально-екстрамедулярно, епідурально та у тілах хребців. Кавернозні мальформації тіл хребців мають безсимптомний клінічний перебіг і є випадковою знахідкою. Поширення чи первинна локалізація мальформацій у хребтовому каналі виявляються ознаками радикуло-медулярної компресії.
Висновки. Лікувальна тактика визначається наявністю та вираженістю спінального компресійного синдрому. За його відсутності або початкових проявах рекомендовано проведення променевого лікування. При кавернозних мальформаціях (гемангіомах) тіл хребців діаметром більше 8 мм або менших розмірів, але з вираженим больовим синдромом радикулярного характеру радикулопатією показана вертебропластика. Хірургічне втручання показано у разі необхідності ліквідації радикуло-медулярної компресії. При інтрадуральних екстра- та інтрамедулярних кавернозних мальформаціях слід проводити відкрите хірургічне втручання з метою видалення мальформації.

Ключові слова: кавернозні мальформації, спинний мозок, хребет, діагностика, лікування.

Мета — дослідити ефективність та безпечність використання двох методик відлучення від респіратора після проведення тривалої штучної вентиляції легень (ШВЛ) у пацієнтів з тяжкою черепно-мозковою травмою (ЧМТ).
Матеріали і методи. Проведено порівняльну оцінку тривалості відлучення, ускладнень, застосування седативних препаратів, м’язових релаксантів та наркотичних анальгетиків у пацієнтів з оротрахеальною інтубацією трахеї і трахеотомованих хворих. У дослідження, проведене у період з вересня 2009 до травня 2011 р., увійшло 69 пацієнтів з тяжкою ЧМТ, які перебували на тривалій ШВЛ (понад 120 год) та відповідали критеріям включення в дослідження. Групу тривалої трансларингеальної інтубації становили 33 пацієнти, групу трахеостомованих пацієнтів — 36 осіб.
Результати. Виявлено перевагу при відлученні від респіратора у трахеостомованих пацієнтів, яким застосовували методику високочастотної допоміжної вентиляції легень (ВЧ ДВЛ), порівняно з хворими з трансларингеальною інтубацією та використанням адаптивної підтримувальної вентиляції після тривалої респіраторної підтримки у пацієнтів з тяжкою ЧМТ. Тривалість відлучення у пацієнтів групи трахеостомії (ТСТ) становила (58,6 ± 21,3) год, групи оротрахеальної інтубації (ОТІ) — (103,5 ± 49,6) год (р = 0,037); тривалість проведення аналгоседації в групі ТСТ була майже вдвічі коротшою, ніж у групі ОТІ, та становила 3,7 і 6,2 доби відповідно (р = 0,032).
Висновки. У пацієнтів з тяжкою ЧМТ, яким планують проведення тривалої ШВЛ, виконання трахеостомії та застосування методики відлучення за допомогою ВЧ ДВЛ є найбільш безпечним та ефективним методом порівняно з тривалою ОТІ і методикою відлучення з адаптивною підтримувальною вентиляцією легень.

Ключові слова: тяжка черепно-мозкова травма, тривала штучна вентиляція легень, трахеостомія, адаптивна підтримувальна вентиляція легень, високочастотна допоміжна вентиляція легень, відлучення, оротрахеальна інтубація.

Мета — вивчити вплив Ноофену® на функціональний стан ЦНС у хворих похилого віку, які перенесли ішемічний інсульт, з урахуванням півкульної локалізації вогнища.
Матеріали і методи. Обстежено 30 хворих похилого віку, які перенесли ішемічний інсульт у каротидному басейні, до і після курсового лікування ноотропним препаратом Ноофен®. Обстеження включало: клініко-неврологічний огляд, оцінку емоційно-мнестичного профілю, ЕЕГ, магнітно-резонансну томографію та ультразвукове дуплексне сканування судин голови і шиї.
Результати. За результатами комплексного аналізу впливу курсового прийому Ноофену® на функціональний стан мозку у хворих з інсультом у відновний період установлено півкульні особливості дії препарату на психоемоційну діяльність, біоелектричну активність головного мозку і церебральну гемодинаміку. У хворих з лівопівкульним інсультом під впливом Ноофену® поліпшилася короткочасна пам’ять, збільшилася інтенсивність у діапазоні альфа-ритму в обох півкулях, поліпшилася церебральна гемодинаміка в судинах інтактної півкулі — внутрішній сонній (ВСА), задній мозковій (ЗМА) та обох хребтових артеріях (ХА). У хворих з правопівкульним інсультом під впливом Ноофену® знизився рівень депресивності, поліпшилося самопочуття (за шкалою самооцінки), збільшилася лінійна систолічна швидкість кровотоку (ЛСШК) у правій ВСА, ЗМА, ХА і базилярній артерії. Тип статистично достовірних змін ЛСШК у хворих з інсультом, зумовлений прийомом Ноофену®, свідчить про переважний вплив препарату на гемодинаміку в судинах вертебробазилярного басейну.
Висновки. Позитивний вплив Ноофену® у хворих, які перенесли ішемічний інсульт, на психоемоційний стан, біоелектричну активність головного мозку і церебральну гемодинаміку дає підстави рекомендувати включити цей препарат у систему реабілітації постінсультних хворих.

Ключові слова: ішемічний інсульт, біоелектрична активність головного мозку, похилий вік, Ноофен®.

Рідна Alma mater. Слова усім відомі. Але в кожного вони викликають свої спогади, переживання, емоції. Найчастіше — це перші невпевнені кроки у незвіданий світ медицини, безкінечні латинські терміни, неосяжні глибини підручників, радість спілкування з одногрупниками, помилки і незабутні перемоги… І викладачі, спогади про яких зринають час від часу у пам’яті, бо зерно їхніх знань і особистого прикладу неодмінно проростає в учнях; слова, сказані ними, відкарбовуються у пам’яті, щоб спливати мимоволі навіть через десятки років.

В Амстердамі 19—22 жовтня цього року відбувся об’єднаний Конгрес Європейського та Американського комітетів з лікування та дослідження
розсіяного склерозу (РС) за участю понад 7 тис. делегатів. Перший день конгресу був присвячений переважно навчальним курсам. Вивчалися питання симптоматичної та модифікувальної терапії РС, дослідження біомаркерів у цереброспінальній рідині, новітні технології нейроімунології, МРТ й нові методи нейровізуалізації в діагностиці цього захворювання, генетичні аспекти, взаємозв’язок нейрозапалення, нейродегенерації та поновлення тканини. Наголошувалося, що вивчення цих питань, а особливо розкриття генетичних аспектів РС, дасть можливість краще здійснювати селективну терапію захворювання.

«Щорічно від інсульту помирає більше людей, ніж від СНІДу, туберкульозу та малярії разом узятих. Інсульт — не тільки друга глобальна причина смерті, а ще й серйозна причина функціональної неповноправності та втрати незалежності в повсякденному житті», — із цими словами президент Всеукраїнської громадської організації «Українська асоціація боротьби з інсультом» (ВГО «УАБІ») чл. кор. НАМН України проф. М.Є. Поліщук звернувся до учасників другого науково-освітнього форуму «Академія інсульту» (3—4 листопада 2011 р.).

5–6 жовтня 2011 року в м. Яремче Івано-Франківської області відбувся пленум
науково-практичного товариства неврологів, психіатрів і наркологів України на тему «Інноваційні технології діагностики, лікування, реабілітації та профілактики нервово-психічних розладів». Організаторами пленуму були Національна академія медичних наук України, Міністерство охорони здоров’я, Науково-практичне товариство неврологів, психіатрів і наркологів України, ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України», Український науководослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології, Івано-Франківський національний медичний університет, Управління охорони здоров’я Івано-Франківської облдержадміністрації.

9 вересня 2011 року передчасно пішла з життя Євгенія Леонідівна Мачерет — член-кореспондент НАМН України, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, премії імені В.К. Семинського, академік Академії наук вищої школи, кавалер ордена княгині Ольги ІІІ ступеня, завідувач кафедри неврології і рефлексотерапії (1978—2010) Національної медичної академії
післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, засновниця нового напряму в медицині України — рефлексотерапії і лазеротерапії, нетрадиційних методів лікування, першої кафедри рефлексотерапії в Україні, наукової школи, товариства рефлексотерапевтів, яке вона очолювала.